Колишній бос

— А це моє перше співбесіда, уявляєш? — від чогось мені хочеться усміхатися на весь рот. Ото збіг! У багатомільйонному місті потрапити в офіс саме до нього. — Мені неодмінно треба влаштуватися на роботу, але досвіду зовсім немає. — Тато перестав давати гроші на кишенькові витрати? — Тимур відкидається на спинку крісла, дивлячись холодно й оцінювально. — Не думаю, що ти нам підходиш. — Навіщо ти так? Я дуже зраділа, коли тебе побачила. Думала, і ти теж рад. — Нагадаю тобі, Машо, що чотири роки тому ти поїхала в свою країну, не попрощавшись, і відтоді не давала про себе знати. Сьогодні ні з того ні з сього з’являєшся на порозі мого офісу й, очевидно, розраховуєш, що я допоможу тобі не лише з працевлаштуванням. У тебе взагалі є совість?