Борис Годунов

Один із найзначніших творів російської літератури

«Борис Годунов» — історична драма про Смутний час — і головна російська історична драма загалом. Спираючись на Шекспіра та Карамзіна, Пушкін змішує мови й стилі та відкриває в російській історії глибоку психологічну проблематику.

Росія, межа XVI–XVII століть. Після шести років правління Бориса Годунова в країні визріває Смута: з’являється самозванець, утікач-монах Григорій Отреп’єв, який видає себе за сина Івана Грозного — царевича Дмитра, убитого за наказом Бориса. Самозванець за підтримки поляків іде війною на Москву. Борис помирає; бояри, убивши царицю й спадкоємця, проголошують Самозванця новим царем. Сенс пушкінської трагедії не лише й не стільки в тому, щоб перенести на сцену справжні історичні події, скільки в постановці на історичному матеріалі універсальних, «вічних» питань — політичних (чи допустима узурпація влади?), моральних (чи можна чинити добро, вчинивши колись зло?) і психологічних (яка ціна каяття за скоєне?).