Біс у ребро — ніж у серце

«Мій чоловік увесь пережився через те, що я тут. А мені тут подобається. Годують, поять, ще й уколами розважають. І ще тепер ви зі мною, тож нудьгувати не будемо».

Рум’яна дівчина із широким обличчям, її звали Тосю, усміхнулася відкрито й радісно.

Мені було не до веселощів, бо в моїх планах не було перебування в клініці через загрозу викидня.

Я взагалі не планувала вагітніти, адже ми з Едиком вже дорослі, пора чекати на онуків.

- «Я ненадовго, максимум на пару днів», — запевнила Тосю, розкладаючи речі.

- «Та нічого», — відповіла вона. — «Едуард якраз розраховує за дві доби забрати мене. Він купує будинок для нас, готує сюрприз, а я вже все знаю».

Вона розсміялася, а я здивувалася тому, яка ж збіг. Наших чоловіків звати однаково.

А потім з’ясувалося, що справа не лише в імені. Чоловік у нас один на двох. І він живе з Тосею вже два роки. І будинок купує для «дружини» й дитини.

А ще наша з Едиком донька про все знає й з нетерпінням чекає на народження братика або сестрички…