Публіка, яка читає, найперше знає Моріса Дрюона з саги «Прокляті королі», що відкриває похмурі таємниці Середньовіччя, і трилогії «Кінець людей», яка розповідає про закулісся європейського суспільства перших десятиліть ХХ століття, про заходження династії фінансистів і промисловців.
Александр Македонський, що прожив тридцять три роки, дехто з духовенства по обидва береги Середземного моря вважав його сином Зевса-Амона. Єгиптяни увінчали його короною фараона, а вавилоняни — царською діадемою. Євреї бачили в ньому одного з владик світу, провісника месіанства. Деякі народи Індії втілили його риси в образі Будди. Давні християни зачислили Олександра до сонму святих. Іслам відвів йому місце в пантеоні своїх героїв під іменем Іскандер. Сучасники Александра постійно ставили питання: «Він людина чи бог?» Моріс Дрюон у своєму романі намагається відтворити образ найближчого радника завойовника, відновити хід думок фаворита й написав мемуари, які могли б належати перу великого правителя.