Збірка коротких оповідань із життя важкого атомного ракетного крейсера стратегічного призначення.
Проза Овечкіна добра й тому, що в ній є, і тому, чого в ній немає. Вона є прямим нащадком прози Конєцького та Покровського, має міцне, здорове коріння. Її слухати радісно й сумно без пригніченості — як тексти Венички Єрофєєва. Її рядками рухає найкраще, що ми дали світові, і літературі зокрема — російський реалізм. А в нього, як ми знаємо, немає заборонених тем і фарб, немає зауми й показного блиску — є події, люди та оповідач.