Зірки під дощем

Славка знав напам’ять усі сузір’я й мріяв намалювати їх на парасолі. Як було б чудово — щоб парасоля стала маленьким планетарієм! Але як знайти у світі дорослих людину, яка дозволить здійснити таку задумку…

Дощ ішов давно.

Відблиски ліхтарів розтікалися по чорному асфальту, мов яєчні жовтки по сковорідці.

Дерева, будинки, газетні кіоски й гіпсові фігурки біля входу в маленький сквер звикли до такої погоди. Вони вже промокли досхочу, і тепер їм було все одно. І кожен займався своїм ділом: дерева хитали гілками, паркани тримали на собі мокрі афіші про приїзд Московського цирку, будинки плескали парадними дверима й світили різнокольоровими вікнами, а ті, що з фанфарами, тримали мідні сурми біля губ і готувалися трубити, якщо станеться щось…