З надзвичайною емоційною напругою написана повість «Зірки, душі та хмари». На тлі запаморочливих кримських пейзажів молоді люди закохуються, призначають побачення й під звуки гітари мріють про майбутнє. Але ось тільки пересуваються вони на інвалідних візках і лікарняних каталках, а дія відбувається в санаторії для підлітків із тяжкими хворобами кісток і суглобів. Автор застосовує в оповіді цікавий прийом: кожна нова глава, присвячена новому героєві, починається останніми словами попередньої — ніби натякаючи, якими схожими одне на одне зробила хвороба життя цих дітей.