— Марина, ти в порядку? — поруч пролунав уже знайомий голос, сповнений тривоги. Яр схилився надо мною, і його світлі кучері похитнулися, спадаючи на обличчя. — Гарна, не відбереш.
— У повному, — я збрехала, сідаючи. — Зима, будь вона неладна!
— О, дарма ви так! Зима — чудовий час, — відповів Яр, простягаючи мені руку. Я мимоволі прийняла запропоновану допомогу й підвелася. — Угу. Слизькі тротуари й нездійсненні бажання, — похмуро закінчила я. — Вони перестануть бути такими, щойно ви їх загадете.