Уся доля Василя Фівейського ніби була підкорена жорстокому й незбагненному року. Наче відмічений якоюсь невідомою прокляттям, ще з юних років він ніс на собі тягар скорботи, недуг і втрат, а кривавлячі рани в його серці так і не затягувалися. Серед людей він залишався самотнім — як планета серед інших планет, — і здавалося, що навколо нього неодмінно висить особлива, згубна й тлетворна атмосфера, схожа на невидиму прозору хмару…