Над усією долею Василя Фівейського висіла жорстока й незбагненна напередвизначеність. Наче відзначений якимось невідомим прокляттям, із юних літ він тягнув на собі тяжкий тягар скорботи, недуг і втрат, і криваві рани в його серці так і не затягувалися. Серед людей він залишався один, як самотня планета серед інших, і здавалося, що його оточує особливе — згубне й розкладницьке — повітря, подібне до невидимої прозорої хмари…