Життя Тургенєва

Белетристована біографія Тургенєва. Зайцев, окрім оповіді про життя класика, намагається також аналізувати його творчість, реконструювати його світогляд.

До творчості та особистості Тургенєва Зайцев звертався протягом усього свого життя і написав про нього близько двадцяти нарисів, статей, заміток. Перша з цих публікацій — «Про Тургенєва» (під нею стоїть дата: 7 вересня 1918) — з’явилася в збірнику «Тургенєв і його час». М., Пг., 1923; перевидання А. Д. Романенка в книзі: Зайцев Б. К. Блакитна зірка. М: Моск. робочий, 1989. У статті Зайцев пише про те, що його привабило й він побачив у творчості як близьке та рідне в російського класика: «Тургенєв лишається й лишається в першому ряду нашої літератури як образ спокою та меланхолії, споглядальної рівноваги й міри, без сильних пристрастей; лагідний і такий, що тішить — витонченістю, глибокою духовною вихованістю; жіночний і ніби туманний. Сфера його впливу — головним чином молоді роки. Через Тургенєва кожному, здається, слід пройти. І автор цих рядків радів, що раннє отроцтво й юність висвітлював Тургенєв. Йому він завдячує першими артистичними хвилюваннями, першими мріями й томліннями, може бути, першими „над вигадкою сльозами обольюсь“. Це почуття до Тургенєва як до „свого“, „рідного“ не залишало його й надалі, витримало Sturm und Drang модернізму й збереглося у зрілі роки спокійною любов’ю».

Як пише американська дослідниця Аріадна Шиляєва, «Борис Зайцев зробив цінний внесок у жанр творчої біографії в російській літературі: його белетристовані біографії є рідкісним за гармонійністю поєднанням пізнавальних і естетичних категорій… Як справжній художник, Борис Зайцев прагнув уловити лейтмотив життя кожного з цих письменників і закріпити його словом: у „Житті Тургенєва“ — це поклоніння „вічно жіночному“, в „Жуковському“ — слідування поклику „Найперше шукайте Царства Божого“, і в „Чехові“ — несвідомий християнський настрій душі письменника. Домінантою кожного з цих життєписів є документально обґрунтоване розкриття душевного світу героїв, творче відтворення їхньої індивідуальної неповторності. При цьому позначається певна закономірність: чим вища міра внутрішньої спорідненості автора із обраним героєм, тим яскравіше образне відтворення цього героя і тим художнішим стає вирішення творчого завдання. Тому найбільшу повноту авторського задуму ми знаходимо в життєписі Жуковського, потім у „Житті Тургенєва“ і в значній мірі — у „Чехові“» (Шиляєва А. Борис Зайцев і його белетристовані біографії. New York: Волга, 1971. С. 163–164).