Він дотримувався незмінного правила: має бути щонайменше три-чотири підтвердження з джерел, яким можна довіряти, і щодо самої події, і щодо дійових осіб — у тому числі тих, хто був причетний до того чи іншого епізоду. Людська пам’ять, вважав він, — дуже ненадійний інструмент. З часом стається неминуча деформація, якої мало хто уникає. Можливо, саме цього він боявся, тому ставився до всього написаного так жорстко, постійно підсилюючи його. «Написане має відлежатися до дозрівання», — говорив він. Він не вважав роман готовим до публікації, але дві великі глави «В кріґері» та «Вечір у Левендорфі» публікувалися в журналах у вигляді окремих повістей, які мали повне право на самостійне існування.