«Зошит лежить перед ним на косій дошці столика-пюпітра; столик поставлено поверх ковдри, а його ніжки втиснуті в дві дуги, як ноги іграшкового коня. З правого боку стола прив’язана на мідному ланцюжку чорнильниця; хитка, вона кидає на ковдру тінь — маленьку й темну, наче миша. У головах ліжка, на високій підставці, горить лампа; рівне світло тепло обілило подушки за спиною старого, його жовту голу тім’ячину й великі вуха, не прикриті вузенькою облямівкою сивого волосся. Коли старий підводить голову — на сторінки зошита лягає темна кругла пляма; він проводить по ній пухкою долонею набряклої руки й, прислухаючись до нерівного биття втомленого серця, примруженим поглядом дивиться на білі кахлі печі біля ніг ліжка та на великий, у всю стіну, шафу, щільно набиту чорними книгами…»