«Майстер короткої фрази й великої форми…» — таку характеристику дають Солу Беллоу, якого неодноразово називали найзначнішим англомовним письменником другої половини ХХ століття. Його талант відзначено найвищою літературною нагородою США — Пулітцерівською премією — і найвищою літературною премією світу — Нобелівською. У журналі «Vanity Fair» справедливо написали: «Беллоу — найбільш видатний американський прозаїк поруч із Фолкнером». Другий роман Сола Беллоу. Критики називали його «найкращим англомовним твором 1940-х» і порівнювали з ранніми роботами Достоєвського. На перший погляд проста історія про редактора маленького нью-йоркського журналу, який радісно занурюється в неодружену свободу під час від’їзду дружини, дуже швидко перетворюється на вражаючу за силою притчу. Притчу про самовираження особистості та складність людської душі, яку вічно розриває між високими поривами та низинними пристрастями…