Літературна спадщина письменників Жюля та Едмона Гонкурів становить важливий етап у розвитку французького роману 60–70-х років XIX століття. Брати Гонкур, як згодом і Флобер, проголошували принцип ретельного вивчення життя, правдивого та точного відтворення сучасної дійсності в романі.
Найкращий роман Гонкурів «Жерміні Ласерте», який викликав гострі дискусії в критицизі, розповідає про покоївку Жерміні, яка закохується в сина крамаря Жюпільона, котрий всіляко експлуатує її й змушує впасти в неплатні борги. Відтоді все її життя стає суцільною брехнею, вона живе в постійному страху, що хтось дізнається про її подвійне життя.
Майстерний опис того, що відбувається в душі Жерміні: її метань, докорів совісті, морального падіння, глибоке проникнення у внутрішнє життя героїні — становлять реалістичну основу роману. «Ця робота являє собою клінічне дослідження кохання», — фраза з передмови братів Гонкур, що згодом стала девізом молодого Золя.