Солен пожертвувала всім заради кар’єри юристки: мріями, друзями, любов’ю. Після раптового самогубства клієнта вона розуміє, що не може продовжувати цю гонку, бо емоційно вигоріла. У спробах оговтатися Солен звертається до психотерапії, і лікар радить їй не думати лише про себе, а звернутися назовні, почати допомагати іншим. Несподівано для себе вона стає волонтеркою в дивному місці під назвою «Палац жінок». Солен відчуває себе чужою та загубленою — вона має писати про це місце, але здається, що тут їй ніхто не радий. Усі постоялиці такі різні, незнайомі, дивні. З часом вона завойовує їхню довіру, у неї з’являються друзі — Синтія, Вівіан, Сумейя, Ірис. Усе раптом набуває сенсу. Сенсу в тому, що колись основательку «Палацу жінок», Бланш Пейрон, рухало прагнення домогтися, щоб усі жінки, яких кинули, залишили, які потрапили в біду, знайшли своє місце. Тепер Солен продовжить справу Бланш і через роки виправить несправедливість, від якої постраждала та, що всіх намагалася захистити.