Перший розділ цього короткого історико-містичного роману Александра Дюма, написаного в 1850 році, є автобіографічним. Дюма згадує Шарля Нодьє (1780–1844), письменника й близького друга, в домі якого його приймали в Парижі й завдяки якому він був введений в інтелектуальне життя столиці. Саме від Нодьє, як він стверджує, він дізнався історію, яку далі розповідає. Таким чином, із самого початку задається тон: реальне й вигадане невіддільно переплетені…
Герой роману — Гофман, ніби-то Е.Т.А. Гофман (німецький письменник і композитор, 1776–1822, автор багатьох фантастичних оповідань), чиї твори Дюма готував для сцени. (Правда в реального Гофмана ініціал А приховує ім’я Амадей, а у персонажа Дюма третє ім’я — Вільгельм). У Мангеймі, де він оселився, Гофман шалено закохався в Антонію, дочку диригента Готліба Мура, яку потім звабив. Але ще Гофман лелеє мрію — відкрити для себе Париж, місто, яке його зачаровує…