Він одразу її помітив — величезні шоколадні очі, важкі чорні кучері на округлих плечах. А незнайомка жартома вирішила: нехай закохається — всього на один тиждень, навіть на один день. До втрати свідомості, до забуття, до божевілля. Випадкова зустріч. У кожного своє життя й свій дім. Та ще й дзвінка душевна близькість, ніби сам Господь колись створив цю жінку з ребра цього чоловіка. Поезія Олени Мінкіної-Тайчер майстерно маскується під прозу, але, читаючи, хочеться плакати — така вже це поезія.