«Саша Чорний стоїть цілком осторонь», — зауважив Купрін понад століття тому, і це визначення досі є влучним.
Його гірка Муза — болісно жорстка, гранично чесна й безжальна — перетворює сатиричну лірику та ліричну сатиру поета на явище, що важко знайти аналог у російській поезії.
Пізнайте автора, чиє вільне, точне й красиве слово чекає на читачів із відкритим серцем.
Серед поетів свого часу Саша Чорний і справді тримається осторонь — у гордій, байдужій і трохи зневажливій самотності. Він один, і саме в цьому — привабливість його неповторної особистості. Його шанувальників завжди було не так багато, зате ті, хто його любить, цінують його мову — вільну, влучну й ясну. Купрін написав про це понад сто років тому, і, на жаль, сказане частково актуальне й сьогодні: Саша Чорний знайомий читачеві куди менше, ніж визнані «зірки» Срібного віку. Причина не лише в накладах: ніби самі видавці боялися його інтонації. Його Муза гірка й безжальна, голос — щирий, слово — гостре, а душа при цьому дивовижно відкрита. Саме це рідкісне поєднання робить поезію Саші Чорного — на межі сатири й лірики — унікальним феноменом російської літератури початку ХХ століття.