Застигнуті революцією. Живі голоси очевидців краху Російської імперії

Від авторки бестселера «Щоденники княжон Романових» — падіння старої Росії в розповідях тих, хто бачив усе на власні очі.

Весна 1917 року. Петроград кипить: на Невському — мітинги й натовпи, над містом змінюються прапори, звичні правила зникають. У самому епіцентрі подій опиняються іноземці — журналісти, дипломати, інженери, гувернантки, солдати. Вони ведуть щоденники й пишуть листи додому, не підозрюючи, що ці рядки перетворяться на документальну хроніку останніх днів царської Росії.

Англійська медсестра, яка дивом вижила після загибелі «Титаніка», тепер витягає поранених із хаосу на вулицях. Сфражистка Еммелін Панкхерст приїздить у Росію, щоб зустрітися з бійчинями жіночого батальйону смерті Марії Бочкарьової. Репортери, дипломати й фахівці спостерігають, як історія твориться в них на очах: одні — з надією та натхненням, інші — з жахом і розгубленістю. Хтось вірить, що починається нова епоха, хтось сприймає те, що відбувається, як безглуздий розпад, а хтось просто намагається дожити до завтра й не втратити людське обличчя.

Міські вулиці стають сценою грабунків, паніки, самосудів, розправ і розстрілів. «З жінок просто знімали взуття прямо з ніг, а з чоловіків — одяг… натовп оточив злодіїв і забив їх до смерті». «Тих юнкерів, які здалися, вибудували в ряд і скинули у воду». У цих уривках чужих щоденників — гостре відчуття фіналу, коли звичний світ руйнується не в книжках, а просто перед очима.

Спираючись на забуті архіви та рідкісні свідчення, Хелен Раппапорт поєднує десятки розрізнених голосів в одне цілісне оповідання — напружене, пронизливе й максимально живе. Це репортаж із минулого, де кожен очевидць бачить лише фрагмент біди, а разом їхні розповіді складаються в панораму імперії, що гине.