Змуси мене любити

— У тебе є дитина? — видихом питає Влад.
— Так, донька.
— Скільки їй?

Після цього запитання між нами повисає незручна пауза: мені потрібно надто багато часу, щоб відповісти.
— П’ять.
— А коли в неї день народження?
— У вересні, — Беркутов мовчить. Я нервово ковтаю й заперечно махаю головою.
— Влад, вона не твоя, якщо ти про це.

Він швидко киває, зібравшись вийти з квартири, але моя донька з’являється на порозі. Дівчинка збентежено усміхається, змушуючи Беркута завмерти. Все стає надто очевидним.

— Не моя, кажеш?