Не кожному вдається побачити розпад світової імперії — і при цьому, живучи в ній, уціліти. Це трапляється раз на кілька поколінь, але немає жодної країни, яка існувала б вічно. І навіть якщо розвал імперських провінцій, які миттєво стають незалежними державами, триває кілька днів, вони розходяться на десятиліття. Одні процвітають. Інші розколюються й гинуть. Треті воюють між собою. Люди, які ще вчора були громадянами однієї держави, будують нове життя або намагаються зберегти старе. Біжать куди очі глядять або намагаються влаштуватися в колишній метрополії. Працюють не покладаючи рук або стають кримінальними авторитетами, наркоторговцями й терористами. Поповнюють собою списки «Форбс» або ряди люмпенів. Описати це — ніякої життя не вистачить. Та й як описати Великий Потоп, коли тебе самого крутить його вир? Китайці не дарма бажали, щоб їх оминула пора змін. Але якщо вже вона прийшла — гріх не описати те, що бачиш, і те, до чого, схоже, все йде. Про це й написана справжня книга. У ній автор чесно намагався зайняти позицію нейтрального спостерігача, хоча йому це вдалося не дуже. Така карма...