Нотатки старого козла

З творчістю Чарльза Буковскі я познайомився зовсім випадково. До цього мені здавалося, що це якийсь письменник, якого читають 15-річні закохані дівчата. Дуже вже «солоденько» це звучало, як мені здавалося: Чарльз Буковскі. Точно.

Але тут я натрапив на книгу. І притягнула мене не назва. Притягнуло те, що вона була запакована так, що не купивши — не прочитаєш. Знаю, що так роблять тільки з книгами, які містять «брань і відверті сцени». Це були «Записки старого козла». І я купив її.

Поїхав у ліс. На три дні. А ввечері, коли сонце сідає, там нічого робити. Тож я почав читати її, коли закінчилися інші книжки, які я взяв із собою. І мене затягнуло. Ніколи не відчував такого захоплення від літератури. У «записках» не було шаблонів, кліше, пафосу, не було відчуття, що автор вирівнював кожен рядок, доводячи мову до мертвого ідеалу. Ні. Це була найживіша книга. І вона залишається найживішою з усіх, що я прочитав до цього дня.

Я спробував передати вам частинку цієї атмосфери.

Сподіваюся, у мене вийшло.

Сподіваюся, що літніми вечорами ви затягнете все це в навушники, коли йтимете п’яні з бару, спершися на плече свого друга.

Музичний супровід — власні біти (крім третього треку), де в сенсах, переважно, андеграундна скримо-музика.

УВАГА!
Присутня мат.