«Я рвався в бій: жадав різати й шити не під пильним наглядом професорсько-викладацького складу кафедри хірургічних хвороб, а сам! Можна було залишитися в місті, але юнацький максималізм узяв гору над здоровим глуздом, і я поїхав працювати на периферію.
— Ти вже восьмий хірург за останні три роки, — повідомив мені завідувач хірургічного відділення.
— Як? — здивувався я. — Вісім хірургів за три роки? А що тут, аномальна зона?
— Та ні, — сумно всміхнувся лікар. — Злякалися труднощів.
— Ну, я труднощів не боюся, — самовпевнено запевнив я. — Ось, вийшов навіть на два дні раніше.
Як виявилося, даремно…»
Дмитро Правдін справді одразу після інституту влаштувався працювати районним хірургом. Цей роман цілком реальний! Дмитро вів щоденник, тому більш уморного, захопливого й моторошного чтива не бачили навіть бувалі шанувальники медичних серіалів і книжок!