Записки екстреміста

Хто знає це відчуття свободи, що п’янить і паморочить голову після казарменого ув’язнення, той зрозуміє мене. Людині, охопленій цим почуттям, під силу звернути гори й повернути ріки, аби лише було кому поставити перед нею таку мету.
Проблема не лише нездійсненності, а й небезпеки соціальних утопій, що відгукуються гіркотою протверезіння або безглуздою жорстокістю нового тоталітаризму, прочитується у фантастичній повісті Курчаткіна «Записки екстреміста» (1990), де розповідається про ентузіастів, які добровільно, всупереч бюрократичним перепонам, пішли під землю будувати метро, чия праця виявилася не лише непотрібною, бо за цей час у місті було збудовано надземну дорогу, а й шкідливою, оскільки важкі умови будівництва породили під землею ще жорсткішу суспільну структуру, ніж ту, яку ентузіасти колись відкинули.