Записки артиста

Нотатки великого артиста, відомого письменника, Народного артиста СРСР Євгенія Яковлевича Вєсника.
Правильно наголос у моєму прізвищі робити на другому складі — Вєсник! Батько в мене був білорус, а мати — чешка, що зрусифікувалася. А «весник» у перекладі з білоруської означає «сморчок» або «строчок» (у пінській місцевості).
У школі мене дражнили дівчата — «Женька-сморчок»…

У 1937 році, коли мені було чотирнадцять, заарештували моїх батьків, і я залишився зовсім один-однісінький. Як можна було репресувати мого батька, військового комісара I рангу — майже маршала — у двадцять шість років, найчеснішого й порядного чоловіка, фанатика «побудови соціалізму»?! Або матір, яка з оперної співачки перекваліфікувалася на зоотехніка, щоб разом із батьком, начальником «Криворозьстрою», будувати завод «Криворозьсталь»! Дивовижні були люди! Коли вся сім’я заходила до театру (у батька — два ордени Червоного Прапора, орден Леніна; у матері — Орден Трудового Червоного Прапора), зал вставав! Тоді я мало не вмирав від гордості, що маю таких батьків. Але їх заарештували, а я став сином «ворогів народу».

У 48-му я закінчив Щепкінське училище, і мене, відмінника з п’ятірками, фронтовика, не взяли в Малий театр за анкетою. Лише після викриття культу особи та реабілітації батьків Царєв подзвонив: «Поверніться!»
Як я був вражений, дізнавшись, що після революції в нас не було жодного керівника з вищою освітою! Більшість із них не знали правильну російську мову. А соціологи довели: людина, яка неправильно говорить рідною мовою, не може мислити логічно. Це все одно, що, не маючи слуху, не знаючи нот, спробувати створити геніальний музичний твір…