Пастка

Черговий епізод війни про складну долю героя повісті.

«Перша атака зірвалася. Знявши на око висоту, рівну підкові, рота намагалася ввірватися в траншею прямо на її вершині, але не дійшла навіть до середини схилу. Стихійний вогонь німецьких кулеметів змусив автоматників лягти на голий, скутий ранковим морозом косогор. Згодом бійці зрозуміли, що тут їм не втриматися, і перебіжками повернулися туди, звідки вони почали атаку.
Це був глибокий і голий яр із рідкими плямами ще не розталого брудного снігу та замерзлим струмком посередині. Він прикривав від вогню, від невтомного натиску холодного березневого вітру й давав змогу підготуватися до нової атаки. Трохи перепочивши, ротний — капітан Орловець — покликав до себе командирів взводів і, незадоволений та розлючений, не глянувши жодного разу ні на кого, почав:
— Баби! Замориші! Який же дурень дав вам автомати?!»...