Ім’я письменника Захара Прилєпіна вперше пролунало у 2005 році, коли вийшов його перший роман «Патології» про чеченську війну.
За ці десять років він написав ще кілька романів, кожен із яких став символом часу й покоління, встиг отримати головні літературні премії, вів авторські програми на ТБ та радіо й публікував статті в газетах тиражами у мільйони екземплярів, записав кілька платівок власних пісень (зокрема — спільних із легендами російської рок-сцени), їздив на війну, збудував будинок, виховує чотирьох дітей.
Книга «Захар», видана до його сорокаріччя, — не біографія, час якої ще не настав, але — «літературний портрет»: книги письменника як частина його (й спільного) ґрунту та долі; подорож літературою героя-Прилєпіна та супутніми їй стихіями — Вітчизною, Родиною й Революцією.