Горас Маккой — американський письменник. Свій життєвий досвід він здобув, працюючи рознощиком газет, продавцем, таксистом, репортером, редактором, охоронцем, вибивалою. Як белетрист він осів у Голлівуді. Слава прийшла до нього після виходу на екрани фільму Сідні Поллака «Танцюють, чиї коней стріляють, не правда ж?»
Америка в тяжкі роки Великої депресії. Скрозь безробіття, бідність; люди їдуть із рідних місць у пошуках кращої долі на чужині й беруться за будь-яку роботу, аби заробити шматок хліба й дах над головою. Тому не дивно, що доволі сумнівний «найбільший у світі» танцювальний марафон з призом у 1500 доларів легко зібрав у похмурому ангарі на узбережжі кілька десятків учасників з усієї країни.
Усі вони такі різні, але кожен готовий на все заради перемоги. На виснаженні вони танцювали цілодобово без упину. Від втоми, болю й безсоння перш за все азартні й вбрані з голочки учасники марафону поступово втрачали відчуття реальності та власного «я».
Вони, як загнані коні, «на останньому подиху» вперто прагнуть перемоги, не згадуючи про тих, кого вибули з перегонів. От тільки — чи вистачить сил навіть у тих переможців, що дісталися омріяного фінішу, жити далі після «фінішу»? Бо загнаних коней пристрілюють, не правда ж?