За твоєю спиною

— Я в порядку, — брешу, прикриваючи палаючу щоку. Щільніше запаховую надто легке для початку листопада пальто, під яким лише нічна сорочка.

— Це ваша дитина? — поліцейський хмуриться й переводить погляд з моїх документів на заднє сидіння позашляховика, де жалюгідно схлипує п’ятирічний Лука.

— Так!.. Це мій син, капітан.

Знову частково брешу.

— Я зв’яжуся з вашим чоловіком, Тетяно Романівно.

— Ні-ні, — мене огортає сліпий жах.

— Не варто його турбувати. Ми без п’яти хвилин у розлученні. Я… скажу вам номер. Будь ласка, подзвоніть цій людині. Вона має мені допомогти.

Три роки тому Расул Хаджаєв кинув мене без жодних пояснень. Єдиним реченням у прощальному записці, яку надіслали разом із розкішним букетом, було: «Я твій боржник — подзвони мені, якщо будуть проблеми». Моя гордість ніколи б не дозволила мені мати справу з зрадником, але я опинилася в такій ситуації, що тільки за його спиною почуватимуся в безпеці…***Однотомник***Хеппі-енд***Можлива ненормативна лексика.