Якщо мене спитають, про що я думала в ці нескінченно довгі секунди перед смертю, я відповім: найбільше я хотіла… жити! Для всіх я божевільна. Злочинниця, позбавлена сім’ї, друзів і доброго імені. Відрізаний шматок, від якого суспільство воліло позбутися. І навіть пекельний куточок, куди я потрапила зовсім не випадково, не поспішає приймати нового мешканця. Мені подібним тут не місце. Ну й нехай! Можливо, раніше я й мріяла про смерть. Але, лише заглянувши їй в очі, зрозуміла, наскільки цінне моє життя.