Я у свою ходив атаку...

"Війна з Німеччиною. Їду до Москви" — цей короткий запис, зроблений 22 червня 1941 року Олександром Твардовським, поклав початок його воєнним щоденникам і робочим зошитам, які поет вестиме день у день протягом усіх чотирьох років війни. Без особистого польового досвіду війни Твардовського не міг би існувати народний солдат Василь Теркін — не так уже просто він з’явився на білий світ. Публікація в газетах перших глав «Василя Теркіна» викликала і захват, і роздратування.

У передмові до книги дочки поета пишуть: «Поема і її герой не припали до двору тим, хто тоді керував літературою… Критики висували закиди, для тих часів доволі серйозні, знаходячи в Теркіна мало ознак радянського солдата. Автора закликали посилити політичну й ідейну свідомість героя». А він, «не зовсім свідомий», узяв та завоював свідомість і симпатії мільйонів. Зі слів Олександра Фадєєва, Сталін, не знайшовши в списках «висуванців» на літературну премію за 1944–1945 роки прізвища Твардовського, вписав його власноруч, і в 1946 році А.Т. Твардовському за поему «Василь Теркін» була присуджена Сталінська премія 1-го ступеня.

Готуючи до видання цю книгу, видавці переконалися — такої пронозливої пам’ятки воєнних років сучасна література за останній час не знала. Обговорюючи з дочками поета її назву, вони дійшли висновку: найправильнішим буде те, що сьогодні винесене на обкладинку: «Я в свій хідив атаку…». Так, атака була в кожного своя. Але Перемога була одна для всіх. У програмі, створеній за сторінками книги, представлено драматичне листування Олександра Твардовського та його дружини й вірного друга Марії Іларіонівни, яка підтримувала поета в найтяжчі часи травлі й нападів на автора «Василя Теркіна».

У програмі звучать фрагменти поеми «Василь Теркін» у виконанні автора.