Я сиджу на березі

"Гальего більше відомий збіркою «Біле на чорному», — записи «по гарячих слідах», дуже документальні: десь чути злість, десь образу. А от «Я сиджу на березі» — вправно зроблений художній текст. Досвід прожитий, вивітрений — і стає мистецтвом. Драма головного героя, якого не зрозуміли й буквально вбили жорстокістю життя, описана збоку. Ми не бачимо його внутрішнього світу безпосередньо: автор дозволяє нам бачити події лише через очі свого альтер его або безособового зовнішнього спостерігача. Тому про багато що доводиться здогадуватися, домислювати. Цей прийом глибоко занурює текст. Але все одно книга жорстока.

Бо реальність, яка її породила, жахлива. Автор наважився винести на всенародний перегляд те, чого бути не повинно. Але воно є. Є люди, які не можуть за себе постояти. І є Система, така, що вбиває їх. У нашій країні сумно народитися слабким, наприклад, тяжко інвалідом, як герої. Їхній дух сильний, але безпорадне тіло, а соціально вони взагалі ніхто. І вбити їх — неважко: достатньо просто залишити без допомоги.

А ще в книзі є чимала частка психоделії та дуже своєрідного гумору — шанувальникам абсурдної літератури сподобається."