Я бився в СС і Вермахті. Ветерани Східного фронту

"Траншейна правда" німецьких солдатів і офіцерів, які вижили в найкривавіших побоїщах Другої світової війни, щоб розповісти, як це — воювати проти Росії.

"Прийшла зима, і бойовий дух упав. Уявіть: 40 градусів морозу, а замість зимового одягу у вас лише шинелька без підкладки. Ніяких fufaek із ватою! У нас навіть не було зимових шапок! Лише льотні шапочки, які ми загортали на вуха, але це не рятувало. Було п…ц як холодно! Коли так мерзнеш, думаєш уже не про війну, а про те, як вижити..."

"Російські солдати дуже хоробрі й витривалі, але їхнє командування було посереднім. Вони постійно повторювали одне й те саме. Постійно те саме. Пам’ятаю, як Червона армія намагалася захопити плацдарм — раз за разом, атака за атакою, без жодних змін. Наша дивізія там підбила один за одним 200 танків! Це було абсолютно безглуздо. Вони це знали! Але Сталін наказав, і вони знову й знову атакували, несучи величезні втрати... А потім, у 1944-му, 45-му роках, у них стало краще — навчилися керувати великими з’єднаннями, швидко наступати…"

"Найнебезпечнішим російським озброєнням, без сумніву, були танки Т-34, з якими спочатку ми майже нічого не могли вдіяти. Навіть п’ятисантиметрові протитанкові гармати їх не брали — лише зенітки «ахт-ахт». Це був чудовий танк, без сумнівів, який до 44-го року тотально перевершував усі типи наших панцерів — доки ми не отримали «Пантери» й «Тигри». Для танкових проривів Т-34 був ідеальним..."

"Ми давно знали, що війну програно, але про це не можна було говорити. Під час відступу від Одеру в кожному селі я бачив так званий «дуб Гітлера» — дерево на ринковій площі, на якому висіли солдати, що дезертирували з фронту..."