Вигадка

Пізно ввечері, майже опівніч, п’ятеро давніх товаришів влаштувалися біля згасаючого каміна й почали по черзі ділитися історіями.

Багато хто певен, що тепер так уже не буває. Колись таке траплялося лише зрідка — на початку минулого століття, потім траплялося дедалі частіше аж до його середини; за часів Тургенєва й зовсім здавалося звичним ділом: десь неодмінно збираються старі друзі біля каміна й розповідають одне одному оповіді. Нині ж про це, правда, зовсім не чутно — ні в нас, ні за кордоном, наприклад, у Франції. Принаймні оповідачі більше ніколи не згадують нам про таке. Можливо, вони бояться розтягнути розповідь і втомити зайнятого читача; а може, хочуть неодмінно видати дружню історію за власну вигадку; а може, й справді більше не лишилося людей, яким приємно сидіти разом біля вогню й які вміють слухати чужі розповіді — хто знає? Але хоч і рідко, все ж це трапляється й у наш час. Принаймні трапилося того вечора, про який і йтиметься…