Все складно

— Ні… Ні. Що ти робиш?

— На що це схоже?

Моє серце так шалено калатає, що заглушує звук води, яка тече з крана. Пар осідає в легенях, наповнює їх важкістю.

— Олеже, ти з глузду з’їхав? — мій голос тремтить.

— Ні. Але, здається, недалеко від того. Два роки без…

Він не договорює. Вдаряє кулаком у стіну. І судомно ридає, притиснувшись лобом до мого плеча.

— Вона моя дочка!

— Тоді допоможи їй. — Від його гучного, уривчастого від емоцій дихання ворушиться моє волосся. А ще від усвідомлення того, до чого він мене підштовхує. — Краще ти, ніж якась незнайомка, правда?

— Ні! — відрубую я різко.

— Так. Сашо, так… Ти це розумієш глибоко в душі.