Все одно будеш моєю

— Дурепа! — летить мені вслід, коли я виходжу з вітальні будинку свого чоловіка.

— Добре подумай. Кому ти будеш потрібна, якщо не мені? Жінка не першої свіжості, б/в, та ще й «із хвостом»?

НІКОМУ! ___ Чи є життя після розлучення? А тим більше — особисте?

Якщо раніше я сумнівалася, то тепер сміливо скажу: “Так, є! Прекрасне життя. Щасливе й насичене! Головне — вчасно зачинивши двері в невдале минуле, впевнено посміхатися майбутньому”. І я посміхаюся… своєму колишньому однокласнику, з яким колись розвела нас доля-злодійка і через роки знов зіткнула нас.