Вже довгі двадцять років під час кожного Нового року корнет Подберезкін, або ж хтось із його товаришів із вимушеної еміграції, неодмінно промовляв тост за те, щоб наступного разу святкувати вдома, в Росії. Але минали роки, і разом із ними надія на швидке повернення на Батьківщину ставала дедалі примарнішою. І ось, здавалося б нездійсненна мрія стала реальністю — корнет Подберезкін повертався в Росію! Правда зовсім не так, як він уявляв це все відтоді, — не в рядах Білої армії, що вогнем і мечем очищає рідну землю від нечисті, яка її заполонила. Він вступав на російську землю в рядах загарбників, які воювали з його рідною країною. Та все ж його серце нило від передчуття зустрічі з коханою Батьківщиною, куди він уже й не сподівався повернутися.