Жовта Звірюка, що прокинулася посеред сибірської тайги, не пам’ятає свого минулого, не знає, як і заради чого прийшла в цей світ. Її ведуть інстинкти — вона вбиває дивовижно легко, насолоджуючись жахом і відчаєм своїх жертв. Звір здатен літати й ставати невидимим, вивергати лід і полум’я; проти нього безсилі й магія, і зброя, придумана людьми. Ніхто не здатен зупинити його переможний поступ — хіба що тихі петербурзькі містики з «білого стада»…
«Білий ворон» — чергова есхатологічна притча Павла Крусанова про кінець світу. Про Апокаліпсис, який неможливо зупинити, бо він почався багато століть тому, але можна відтягнути його ціною самозречення та самопожертви. Псує книжку лише одне — передбачуваність: тема майбутнього Рагнарьока багато років не дає спокою автору, з’являючись так чи інакше майже в кожному його романі.