Волібор

Пил над містом осів, дихати стало легше. Скрізь чутно гуркіт сарани та сміх людей, які течією біжать вулицею в п’яній нісенітниці. Свято. Ми знову здобули перемогу. Скільки їх уже було? Я збився з рахунку. Та й чи хотілося мені рахувати війну, до якої я не хотів мати жодного стосунку. Але вона кожні пів року проходила по нас катком, не даючи нам оговтатися — знову й знову. Залишалося лише жити в очікуванні чергового бою й отримувати задоволення від їжі та миттєвих, спокійних вечорів у мирний час.