Ця фраза допомагає Майку протриматися, поки він отямлюється в занедбаному корпусі покинутої лікарні. Після провалу підпільної оборудки його просто на ходу викинули з машини, і він опинився тут — з останніх сил чіпляючись за життя.
Кажуть, місцеві води здатні зцілювати. Але навколо — випалена пустеля Орегону: суха, безжиттєва, наче вирок. Майкові, схоже, приготована та сама доля — якщо тільки сила джерела не виявиться чимось більшим, ніж просто легендою.
«У романі відчувається похмура вишуканість — фірмовий почерк автора. Темп ні на мить не просідає, а сюжет захоплює й невідворотно затягує в тривожний, яскраво промальований світ». – Роберт Шеклі
«Автор розкриває весь гротеск людської природи. Особлива манера оповіді чіпляє з перших сторінок, зачаровує й лякає до самого кінця, а потім ще довго не відпускає після останнього рядка». – Пэт Кедіган
«Один із найсильніших романів у жанрі. Частково нагадує нуарну фантастику, але куди темнішу, жорсткішу за напругою й сліпуче незвичну — водночас безжально чесну. Саме такою, на мій погляд, і має бути сучасна хорор-фантастика». – Рэмси Кэмпбелл
«Автор із тих, хто не визнає жанрових перегородок; його художній світ тримається на жорсткій внутрішній логіці. Тому історія вийшла щільною, похмурою, але з іскрою рятівної благодаті, зі “скальпельно” гострим сарказмом — наслідком відмови приймати кліше й загальновідомі істини на віру». – Interzone
«Сьогодні — найкращий серед нових авторів жахів». – Джо Р. Лансдэйл