Самотній астронавт, по суті наш сучасник з усіма нашими достоїнствами й вадами, повертається на Землю майбутнього після релятивістської зоряної експедиції й дізнається, що всі мешканці Землі стали телепатами. Не в силах витримати те, що тепер він не може ні від кого приховати свої думки, усе, що йому в собі не подобається, чого він соромиться, астронавт віддаляється від людей і стає лісником у відокремленому заповіднику. Але суспільство телепатів справді гуманне (“Якщо ми не зможемо довести одному хорошому чоловікові, що брехня не потрібна для життя — ціна нам усім копійка,” говорить один із героїв повісті). Воно непомітно, без нав’язування допомагає прибульцеві з минулого якось адаптуватися, і до кінця повісті з’являється надія, що адаптація вдасться.