«Кицар у тигровій шкурі» — епічна поема грузинського поета Шота Руставелі, написана в XII столітті. Поема в усій її складності відображає епоху грузинського феодалізму, відому як «патронкмоба» (патронат). Головні й ідеальні герої поеми — Тарієл та Автанділ — це типи відданих і шанобливих «кма» — васалів, безкорисливих служителів свого патрона, вихованих і поважних, мудрих і глибокодумних царедворців, хоробрих та самовідданих лицарів. Мудрі, глибокодумні й водночас лаконічні, крилаті руставелівські афоризми проникли в широкі народні маси, перетворилися на народні приказки, на народну мудрість (і не лише грузинською мовою). Ці афоризми, що виражаються у формі ліричних відступів, епістолярних звернень, далекі від моралізаторських сентенцій. Вони оживляють оповідь, динамізують вірш, підкреслюють монументальність твору. За архітектонікою та композицією поема «Кицар у тигровій шкурі» постає одним із величних зразків світової літератури.