«Веселий солдат» — насправді, повість зовсім не весела, як невеселою в основі є тяжка й жахлива солдатська повсякденність. Протягом минулих десятиліть у Віктора Астаф’єва не вичерпалась щира злість до байдужих губителів солдатських життів — до бездарних командирів, до «народного кумира» Жукова й навіть до самого Батька Генералісимуса. Але назвати цю сповідь «окопною правдою» було б надто просто — книга сповнена справжньої жалості й співчуття, властивих тій російській літературі, яку Томас Манн називав «святою».