Вірність не гарантую

Я перехоплюю черговий погляд Артура на гарну блондинку і, взявши з столу свій келих, відкидаюсь на спинку дивана.

— Вона тобі подобається?

Чесно кажучи, дівчина дуже красива. Сидячи на високому барному стільці, вона помішує свій коктейль трубочкою й час від часу поглядає на наш столик.

— Тась, пам’ятаєш, про що ми домовлялися? — він питає, подаючись до мене через стіл.

— Усе в силі, правда?..

— Правда.

Виштовхую з себе ці слова, відчуваючи, як усередині щось хрустко ламається.

— Точно?

— Точно.

Тримаючи мій погляд, він мовчки киває. А я не знаю, звідки в мене сили це витримати. Боляче до різі в грудях і дзвону у вухах.

— Так, вона мені подобається. Я її хочу.

На початку наших стосунків я сама погодилася на це. Артур не міг запропонувати мені нічого серйозного. Я розуміла це, прийняла його пропозицію, але, очевидно, не розрахувала своїх сил.