Після смерті батька життя Алі та її родини змінилося: мати замкнулася в собі, бабуся Іза надмірно опікує Алю, а бабуся Та́я взагалі уникає контактів із онукою. Закінчивши другий курс університету, Аля їде в село на Пінезі, де живе бабуся Та́я і де багато років тому загинув її батько. Вона прагне розібратися в сімейній історії й зрозуміти, чому літня сусідка вважає, що Аля може звільнити її від істоти, яка вселилася в неї в дитинстві.
Тіна вчиться в аспірантурі на філологічному факультеті й пише дисертацію про міфічну істоту, що вселяється у жінок із північних російських сіл, розташованих уздовж річки Пінеги. Вона поринає в темну історію та міфологію регіону, а тим часом її особисте життя ускладнюється через роман із одруженим науковим керівником, через що вона рідко виходить із орендованої квартири на околиці Петербурга.
«Мене затягнуло у верхів’я Пінеги, понесло її водами й увело в ліси, що простягаються по обох берегах. Після перших сторінок виникло бажання жити в хатинці, спати під покривалом і залишати їжу домовикові. Дихати північним повітрям.
Від згадки про икотниць я мало не підскочила: їх не часто зустрінеш у фольклорі. Хто не чув про икоту, тому обов’язково варто прочитати “Верхів’я”, де про все детально розказано.
І особливе задоволення приносить, коли все виявляється не таким, як здається. Дивишся-дивишся — а потім раптом розумієш, що все інакше. Тепер залишається думати, як із цим жити далі». – Анастасія Реньжіна, письменниця.