«Психічно здорові замість божевільних» — так Девід Розенхан, професор психології та права Стенфордського університету, назвав свою викривальну статтю. До нього журналісти й психіатри не раз проникали в психіатричні установи під прикриттям, але вперше подібну операцію було проведено в такому широкому масштабі й супроводжувалося збиранням детальних емпіричних даних; її результатом стала публікація в головному науковому виданні «Science».
Дослідження Розенхана стало «мечем, що пронзив саме серце психіатрії»: підірвало її авторитет, спричинило жорсткі дискусії в колах психіатрів і вплинуло на формування нової системи діагностики психічних захворювань. Його значення важко переоцінити, однак через десятиліття, коли майже не залишилося живих свідків знаменитого експерименту, за розслідування історії Розенхана взялася Сюзанна Кехалан.
Цей шлях її привів ще один «великий прикидач» — аутоімунний енцефаліт, хвороба, симптоми якої імітували шизофренію та біполярний розлад, але були викликані фізичними причинами — очевидними дисфункціями тіла. Звернення до експерименту Розенхана для Сюзанни — спроба відповісти на головне для неї питання, яке ставив і сам дослідник: якщо осудність і неосудність існують, як нам відрізнити одне від одного?