Відьма

— Давай так, відьмо, — хрипить він, не відводячи погляду від моїх губ прямо напроти, близько до його обличчя, — ти мене поцілуєш. А я встану. Хочеш так?

— Ні.

— Не хочеш?

— Не хочу.

— Не боїшся? – голос грубішає, долоня силою наливається, не завдаючи болю, лише позначаючи. Що може спричинити. – Що сам візьму?

— Не боюся.