— Запам’ятай, мій цукор, — велика лапища обхопила мою шию. — Я не терплю, коли мені перечать. Я вже один раз сказав, що ти моя? Сказав?
— Сказав, — я завмерла мишкою в його величезних руках.
— Во-от, — він легенько погладив шкіру на моїй шиї великим пальцем. — Відтепер ти будеш слухняною маленькою й солодкою дівчинкою. Ну, або я змушу.
Він з’явився ні звідки. Просто одного разу врізався в наше з сином життя.
Його закони мене дратують. Я не можу звикнути їм підкорятися. Але доводиться, бо я його жінка.
Так він сказав.
А я кажу: ну-ну, бородатий, подивимось!