Василь Тьоркін

У 1941 році Твардовський почав працювати над поемою «Василь Тьоркін», давши їй підзаголовок «Книга про бійця». Перші глави було надруковано у вересні 1942 року в газеті «Красноармейская правда», того ж року ранній варіант поеми вийшов окремою книгою. Остаточний варіант було завершено в 1945 році.

У статті «Як був написаний “Василь Тьоркін”» Твардовський писав, що образ головного героя було придумано в 1939 році для постійної гумористичної рубрики в газеті Ленінградського військового округу «На сторожі Батьківщини». Випадково знайдений образ, писав Твардовський, «захопив мене без залишку». Початковий гумористичний задум набув форми епічної оповіді; поема стала для автора «моєю лірикою, моєю публіцистикою, піснею й повчанням, анекдотом і прислів’ям, розмовою по душах і реплікою з приводу». У поемі «просто парубок сам собою» Василь Тьоркін став головним героєм народної війни. Як і всім героям світового епосу, йому даровано безсмертя (не випадково: у поемі 1954 Тьоркін на тому світі потрапляє в потойбічний світ, що нагадує не надто світлу радянську дійсність) і водночас — живий оптимізм, який робить його уособленням народного духу.

Поема мала величезний успіх у читачів. Василь Тьоркін став фольклорною постаттю, з приводу чого Твардовський зауважив: «Звідки прийшов—туди й іде». Книга отримала і офіційне визнання (Державна премія, 1946), і високу оцінку сучасників. І. Бунін писав про неї: «Це справді рідкісна книга. Яка свобода, яка чудова відвага, яка влучність, точність у всьому й яке незвичайне народне мовлення — ні сучка, ні задирки, ні єдиного фальшивого, готового, тобто літературного слова!»